Виховні заходи

Виховна година на тему:

«Життя не вічне - вічні цінності людські.»

Мета. Формувати і розвивати в підростаючого покоління моральні чесноти, шляхетність, почут­тя милосердя, здатність до альтруїзму, гармонійне поєднання особистих, індивідуальних і загально­національних державних потреб та інтересів, відчувати себе невід'ємною складовою часткою цілого і вічного - української нації і держави.

Учитель.

Росте людина... її життя розпочинається світанком душі — дитинством. Назавжди воно за­лишається в пам'яті як найпотаємніше і найсвітлі­ше. Здавалося б, життя прекрасне. Але звідки ж бе­реться байдужість? Чому люди забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність?

Найкраще, що є в людини, — це її душа. Душа — це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доб­рого та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє, хворіє і, нарешті, вмирає, душа живе... її хвороби — це віруси ненависті, жорстокості й заз­дрощів. Душа може померти, коли тіло ще молоде, а може й навпаки, вічно жити й вічно бути юною.

Сьогодні людство приходить до усвідомлення необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. Тож слід оздоровлювати тіло й душу. А ще нинішньому поколінню слід опа­нувати науку добра.

Давайте поговорим про життя.

Отак зберемося і поговорим,

Поділимося радістю і горем,

Давайте поговорим про життя.

Давайте поговоримо про світ,

Про ліс і поле, океан і сушу.

Давайте поговоримо про світ,

Давайте поговоримо про душу.

1-й  ведучий.

 Хто я? Навіщо я прийшов в цей світ? Здавалося, це прості запитання, але дати відповідь на них із кожним роком усе важче. Що важливо у цьому житті? Мати дачу, автомобіль, достаток... Адже телебачення, реклама, преса наводять нас на думку, що ми повинні бути красивими, заможними, успішними. Як домогтись успіху в житті? У чому полягає істинне людське щастя? Яка вона, краса людська?

Учитель.

Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди, значно більше треба для того, щоб бути справжньою лю­диною тоді, коли тебе ніхто не бачить». Адже не кожна людина, яка сяє зовнішньою красою, може бути приємним співрозмовником, може зрозуміти і подати руку допомоги. І навпаки — непримітна зовні, тиха людина може бути найкрасивішою у своїх діях, учинках, жаданою і любою у колективі, у спілку­ванні, у сім'ї.

 2-й  ведучий.

Добро, милосердя... Ми часто чуємо ці слова і навіть вживаємо їх у мовленні, іноді не відчуваючи всю глибину їх змісту. Якщо вдума­тись, то можна сказати, що вони означають безцінні риси характеру, стан душі, певний комп­лекс реакцій, психологічний підхід не тільки до людей, які потребують допомоги, а й до всіх жи­вих істот. Милосердна людина не залишається бай­дужою до чужого горя, вона обов'язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На безко­рисні вчинки, звичайно, здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю і розцвічують сіру буденність страждальної душі.

Учитель.

Я хочу звернутися до вашої душі. Ду­ша — це сховище таємниць і почуттів, спогадів та всього доброго і злого, це внутрішній світ людини. Тіло старіє, його шматують у битвах, воно хворіє і, нарешті, вмирає. А в цей час душа живе своїм окремим життям. її хвороби — це віруси нена­висті, жорстокості та заздрості. Душа може по­мерти, коли тіло ще молоде, а може й навпаки, вічно жити й вічно бути юною, незважаючи на вік людини. І сьогодні ми поговоримо про духовні цінності людини.

Найважчий і найпочесніший обов'язок на землі бути людиною.

Рости, відкривати себе, учитися люби­ти, пізнавати людей — це складна робота. А тому основне ваше завдання, поряд із тим, що ви по­винні здобувати знання, ви повинні вчитися жити у цьому великому світі за законами добра, вміти розрізняти добро і зло.

Про доброту не потрібно багато говори­ти, її видно в людині, в її погляді, в її розмові, у підтримці, щирості.

4-й учень.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли ти в радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти...

Учитель.

 Добро, щирість, мудрість, шляхетність, милосердя, правда, гідність, совість — це якості, без яких не може бути красивою і досконалою людина.

Ми часто нищимо природу, не замислюючись про наслідки, не завжди з пова­гою ставимося до старших, думаючи, що вони не розуміють сучасних проблем. Але такі цінності, як совість, почуття сорому є основою самовдоскона­лення людини.

Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Почуття провини, до­кори совісті — це не самовибачання, а прагнення до вершини людяності, до моральної краси».

5-й учень.

Навчаймося добра, як вчаться мови діти,

 Щоб потім все життя його творить святе.

 Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито,

 Тримаймо у серцях, як сонце золоте.

Є речі, які можна купити,

 Є речі, що не мають ціни,

 Є речі, що можна згубити,

Є й такі, що їх слід берегти.

Рідну матір за гроші не купиш.

 Батьківщину теж син не продасть,

 Не біда, як багатство ти згубиш,

 Тільки совість свою не розтрать.

Бережи свою совість, людино.

 Бережи її в чистоті,

 Бо роки пробігають невпинно,

 А що буде на страшнім суді.

2-й ведучий.

Людино! Слухай душу природи - як душу людини. Людино! Зупинись! Не роби боляче ні тварині, ні деревині, ні стеблині. Ти ж владар її, а вони такі безпомічні, і хіба тільки владар! За­хисник! Будь не володарем, а господарем. Не гу­би краси! Бо краса - це сила, без якої не може бу­ти справжнього життя. Бережи красу своєї душі, бо ти ж на землі людина!

  

 Учитель.

Наш народ склав багато прислів'їв про духовні цінності людини.

Закінчіть прислів'я.

Правда і в морі...(не тоне),

Правда холодна, а брехня...(тепла).

За добро добром…(платять),

 Добре ім'я краще всякого...(багатства)

Шабля ранить голову, а слово...(душу).

Людина без друзів мов дерево…(без коріння).

 Учитель.

  Любов — основа всіх починань. З лю­бові починається формування людини як особис­тості, з любові починається виховання.

Серед людських цінностей, мабуть, за­раз вас найбільше хвилює таке почуття як любов, кохання. Перша любов... Вона неповторна, зали­шає глибинний слід у серці, душі на все життя. Хтось із вас пережив це почуття, на когось воно ще чекає, а когось супроводжує вже нині.

Легенда.

6-й учень.

Усе на світі від любові.

 І перші зорі вечорові,

 І доброта, і щирість гожа,

  І милосердя, й милість Божа.

Якщо любов у серці є,

 Якщо вона любов дарує,

 Шанс для всіх дає -

 Хай кожен з нас любов шанує.

Любов врятує світ, розтопить лід, зігріє серця.

2- ведучий.

Любов, кохання. Вірність. Доброта. Ці слова нерозривні, єдине ціле, вічне, таке пре­чисто світле, таке необхідне кожному з нас.

 Учитель.

Любов — це джерело енергії і мораль­ної сили.  Отож нехай  невичерпним  буде ваше джерело. Даруйте свою любов людям і повернеть­ся вона вам сторицею. Знайдіть у цьому непросто­му світі свою половинку і будете щасливі:

7-й учень.

Минуле все, любов лиш вічна.

 Міліють ріки, душі і слова.

 І лиш вона пронизує сторіччя,

Перецвітає й знову ожива.

1-й ведучий.

Для нас уже стало звичним, що після ночі надходить день, новий, свіжий, новонароджений. Слід намагатися не за­бруднити його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх. Узяти для душі якнайбільше позитивної енергії, добра, надії, любові.

8-й учень.

 Я не прошу краси, ані щастя, —

Дай мені сили, Боже,

Щоб не зламатись в бурі нещастя,

Дай мені міці, Боже.

Щоб не лякатись гіркої правди,

Дай незалежності, Боже,

Щоб дивитися в очі долі,

Прошу хоробрості, Боже.

9-й учень.

 Щоб вчиняти по добрій волі,

Дай мені гідності, Боже,

Щоб дивитися в очі долі,

Прошу хоробрості, Боже.

Щоб ніколи не стати на коліна,

Дай мені гідності, Боже.

І не зрадить у чорну годину,

Дай мені честі, Боже.

10-й учень.

 Щоб не мати на серці злого,

Прошу любові, Боже,

Не зробити нічого лихого —

Дай доброти мені, Боже.

1 не бути байдужим у світі,

Не цуратися власного роду,

Я нічого не буду просити —

Дай мені тільки свободи!

11-й учень.

Благословенні будьте небеса,

І ясне сонце, будь благословенне,

Нехай панує на землі краса,

І не шугає полум'я шалене.

Нехай панує на землі добро,

Співає мати пісню колискову,

Хай не конає батечко Дніпро

    І вільно лине в далеч світанкову.

Учитель.

Сподіваюся, сьогоднішня наша година нікого із вас не залишила байдужим. Думаю, ваші душі віднині будуть більш твердими і благо­родними у вчинках і пориваннях, у благодійності та милосерді. Сподіваюся, що ви зрозуміли, що є в світі речі, яких не можна ні купити, ні вкрас­ти, ні позичити: це ввічливість і шанобливість, це співчуття до ближнього і безкорисливість. Є речі, які відживають, виходять із моди, старіють. А ось ці поняття, які стали темою нашої з вами співпраці, ніколи не зможуть ні зістаритись, ні вийти з моди, ні віджити. Вони пройшли випро­бування часом та історією, але назавжди увійшли великими цінностями у народну творчість і нев­мирущу класику світової літератури. Залишаймо­ся людьми!

Наша розмова не закінчується. Якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо ду­ховне спілкування, виховуватимемо в собі моральні цінності, то в майбутньому матимемо витвір мис­тецтва — храм людської душі.

12-й учень.

І в житті, як на полі мінному,

Я просила б у цьому сторіччі

Хоч би той магазинний мінімум:

Люди, будьте взаємно ввічливі!

—І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:

—Так багато на світі горя!
Люди, будьте взаємно красивими!

Учитель.

Ви лише на початку дорослої довгої дороги життя. Хай сьогоднішня наша розмова допоможе вам у житті.